В пошуках цікавих і красивих історичних місць України понесло мене в місто Чернівці. Раніше, кілька разів проїжджав (вірніше навіть пролітав, бо, як правило, десь поспішав абощо) через це місто, відзначаючи вишуканість його архітектури, і завжди казав собі: «Колись я сюди обов’язково повернуся, щоб все роздивитися. Детально і ґрунтовно». І ось нарешті це «колись» настало. Вибрав два вільних дні, і разом з сім’єю і друзями чкурнув.

Ну шо Вам сказати? Файне місто. Настільки файне, що й передати важко. До того ж, якщо раніше, проминаючи ним, я відзначав деяку занедбаність міських архітектурних принад, то нині все цілковито змінилося. Напевно завдяки пишному святкуванню 600-річчя Чернівців у минулому році. Схоже, що грошей у відновлення міста кинули незле. Але ж недаремно! Місто чисте, я б навіть сказав «вилизане». Фасади будинків побілені і пофарбовані, фігурки і барельєфи у стінах відновлені, вулиці прибрані, дерева доглянуті, узбіччя і тротуари почищені, навіть годинник на ратуші відремонтований і справно відбиває своїм дзвоном кожну годину. Їй Богу, враження складалося, що не Україна це, а якась Європа, причому не східна, а навіть західна. Так, приміром, до сліз зворушлива традиція у полудень сурмити на ратуші мелодію Марічки мені дуже нагадала Мюнхен. Тільки замість танцюючих ляльок на найвищому майданчику ратуші з’являється сурмач, що виграє нехитру мелодію на своїй тромпіті у напрямку всіх чотирьох сторін світу. А чого варта пішохідна вулиця Ольги Кобилянської – Європа, та й годі! Кав’яренки і кафешки, крамнички, і кнайпи, такі зворушливі не поламані (!) ослінчики з квітковими горщиками, викарбувані написи «Чернівці» вздовж вулиці на всіх мовах світу, включаючи навіть доволі екзотичні. А ще мікс культур, мов і традицій. Проходячи вуличкою всього лиш протягом кількох хвилин можна послухати протяжний спів служби в кафедральному соборі, а, перейшовши вулицю, буковинську запальну мелодію на честь молодят, що виходять з РАГСу. Дивина! Дещо псувало загальне враження від міста стан доріг – вищерблена бруківка, на якій тільки джипом їздити. Дивувало: чому привівши до ладу все навколо зовсім забули про дороги? Але цей факт не надто всіх нас засмучував, сприймався просто як місцева екзотика – щось на кшталт «закоса під старину».

Кожній людині від народження надано якесь таке досить широке русло ріки під назвою "життя". А от те, як саме людина те життя проживе: на мілині, животіючи, або на глибокій воді, вільно і комфортно, або й взагалі потоне - залежить тільки від неї самої. Протягом життя Господь (чи хто там?) дає людині такі немов підказки маленькі. Вони досить видимі, але в той же час дуже важко зрозуміти, що то є "знак". От якщо ти ті знаки відчуваєш, і користуєшся ними, як підказками - тоді в твоєму житті все гаразд, а коли ти тупо їх ігноруєш - поступово їх стає все менше і менше, і життя твоє перетворюється на животіння. Розпізнавати і правильно використовувати ті "знаки" - то є велике мистецтво. Навчитися тому дуже важко, а мо' й неможливо. Це – нематеріальне, і очевидно неявне, щось на рівні підсвідомості, неначе підштовхує тебе кудись.

Був у відрядженні на західній Україні.
В одному з сіл Закарпаття, а вірніше навіть Берегівського району бачив отаке:

Блін, йохана баден, як взагалі таке можливо?! Селищна рада (орган виконавчої влади - не секундочку!!!) повісив поруч з державним прапором України державний прапор Угорщини!
Як це називається?! Шо за хєрня?!
Навіть якщо там живе 80% мад"ярів - то й що? Вони ж все одно за громадянством українці. До чого тут угорський прапор?
Капець!... Таке можливо тільки у нас. Не уявляю собі, приміром, яку небудь землю в німеччині, на муніципалітеті якої вивішений, приміром, франузький прапор.
Тьху, блін, поюгавство! Розстрілювать треба таких :-(

Друзі, лайвджорнівці!
Сьогодні сідаю на потяг, і завтра буду у Львові. Сподіваюсь завтра ввечері матиму трохи вільного часу. Так що, шановні лвів"яни: в кого є час і натхнення - пишіть сюди, або кидайте телефони в "лічку" - здзвонимось, і мо зустрінемось. :-))

Прочитав книжку Едварда Лукаса "Нова холодна війна".
В цілому враження - супер! Я взагалі про геополітику дуже люблю.
Раджу читати всім: і тим, хто розуміє, що найбільша загроза світу зараз йде від Росії, і тим,хто ще вагається, і навіть нашій грьобаній "п"ятій колоні" раджу - може серед них є не вдосталь свідомі, які прочитавши цю книжку зрозуміють на якого монстра вони працюють.
Що характерно: написала цю книжку людина так би мовити незаангажована, британець. Британцям взагалі все великою мірою до лампочки, надто якась там Росія, яка намагається повернути свою імперію, ба навіть більше: методами "кнута і пряника" завоювати весь світ. Лукас просто тверезо, з посиланнями на першоджерела, людей та історичні факти оцінив події, що відбуваються нині на геополітичній арені світу. Єдине можливо автор трохи більше симпатизує прибалтійським країнам (Литва, Латвія, Естонія), але то його цілковите право. Книжка перекладена більш ніж 20-ма мовами світу.
Висновок: читати!
P.S. Не сприйміть за рекламу: книжку я замовив собі в інтернет-магазині "Книгарня Є".

...Тим часом, за популярністю Живий Журнал останнім часом став поступатися соціальним мережам, наприклад, Facebook або її російському аналогу Вконтакте...
Джерело: http://ua.korrespondent.net/tech/978437

Отакої...
Ну, припустимо, на facebook я собі екаунт вже завів :-))))

Повноліття...
Самому не віриться.
Невже я такий старий?
Даа...
Я стар,
я очєнь стар,
я суперстарррр!!! :-)))))

Кому розказати - анекдот:
Маючи три автівки (моя, дружини і службова з водієм) йшов сьогодні додому пішки :-)

Але я полюбляю так: коли немає особливих і термінових справ після роботи.
Йти недалече - десь лише 20..30 хвилин, йдеш собі, фтикаєш, дівчат вродливих розглядаєш, міркуєш про сенс життя. Заходиш в "Байер Хоф" (або на крайняк в "Бабай"), перекидаєш келишок - другий пива, і чимчикуєш собі далі. Сонечко сяє - лєпотааа!...
Аби ще машини не смерділи :-( :-)

Відразу з Полтави чкурнув у Градизьк - моє любиме містечко на Полтавщині, що знаходиться неподалік найвищої точки лівобережної України - гори Пивихи. В неділю там відбувся щорічний етно-фестиваль "Пісенне джерело".  Його теж стараюсь не пропускати. З перемінним успіхом він проводиться вже сьомий чи восьмий рік. З'їжджаються фолкльорні колективи з усієї полтавщини (в цьому році крім градизьких, місцевих та районних були гості навіть з Миргорода - до речі класно дядьки співали!) Звісно більше всього виконувалось пісень Білаша (він родом з Градизька). Були співаки навіть з Києва. Народні артисти. Приємно, чорт забирай, що народний спів все ж не забувається. Я вже не кажу, що для місцевих жителів то подія хіба не всього року: до неї готуються, її чекають. Таке. Маленьке фото з цьогорічного фестивалю:

Я не міг пропустити цю знаменну подію: 300-річчя Полтавської битви, і тому незважаючи на всі інші справи, до Полтави таки дістався. Щоправда, саме театралізоване дійство ввечері в суботу подивитися не вдалося - відзначали кумів день народження на мальовничому березі річки Ворскла: купалися, засмагали, танцювали і їли шашлики (супер!)
До, власне, поля битви дістався лише в неділю вранці, але файна тітонька-організатор сказала, щоб ми не засмучвались, що подібні театралізовані дійства тепер будуть відбуватися на щорічній основі, що цього року було щось на кшталт репетиції. Дуже мені сподобалась нова ротонда з прапорами трьох держав (Швеція. Росія і Україна), і написами трьома мовами: "Час лікує". Таке дуже об'єднуюче гасло. Так і треба! Також мені дуже сподобалось як привели до ладу всі споруди, що знаходяться на полі битви, братську могилу, і церкву. Тепер там дуже затишно і красиво.
Вразила кількість шведів - це просто неймовірно, буквальтно на кожному кроці! Думка була така: через 300 років шведи таки окупували Полтаву ;-))))
Ех, люблю я Полтаву!!
 

Повернувся нарешті.
Гарне все ж місто.
Колись я традиційно їздив в Мюнхен 2 - 3 рази на рік, зараз традиція трохи змінилася, але хоча б раз на півтора роки стараюсь навідуватись. Цього разу побував на екскурсії у загальновідомій "Alianz-Arena" - вражаюче, чесне слово!

Але як би там не було: традиційна поїздка - традиційне фото: загальновідома Rathaus am Marienplaz :-)